Кузьмін Едуард Едуардович © 

На сьогоднішній день у зв’язку з всебічним розвитком нашої країни, економічними та політичними змінами, інтеграцією у європейське співтовариство та членством у різноманітних міжнародних організаціях все більш актуальним постає питання ролі та розвитку інтелектуальної власності.

На протязі декількох останніх років в Україні було зроблено рішучі кроки у напрямку створення та формування законодавства у сфері інтелектуальної власності, про що свідчить прийняття низки нових нормативно-правових актів.

У зв’язку із формуванням відносно нової законодавчої бази почали виникати нові, гострі та невідкладні питання. Одним з найбільш проблемних на сьогодні є питання дотримання законодавства у сфері інтелектуальної власності, а саме правомірність використання ліцензійного програмного забезпечення суб’єктами господарювання та перевірки суб’єктів господарювання органами внутрішніх справ та іншими державними установами.

Для дотримання законності у сфері інтелектуальної власності, зокрема правомірного використання програмового забезпечення, необхідно чітко слідувати правилам, інструкціям та законодавству України.

Спочатку слід розглянути питання оформлення технічних засобів, а саме комп’ютерної техніки на підприємствах. Персональні комп’ютери, ноутбуки та інші подібні технічні засоби є головними інструментами, якими відтворюється програмове забезпечення, у зв’язку з чим, оформлення таких технічних засобів має бути проведено відповідно до вимог чинного законодавства.

На підприємствах на кожну одиницю технічного засобу має міститись правовстановлююча  документація (чеки та квитанції при купівлі або договори оренди, дарування, зберігання, а у випадку використання на підприємстві особистого технічного засобу, також необхідний паспорт на технічний засіб, що ідентифікує засіб). 

Технічні засоби мають бути інвентаризовані та внесені у інвентаризаційний журнал спеціальною комісією, що призначається наказом керівника. Після чого технічні засоби мають бути зараховані на баланс підприємства у відповідності до бухгалтерських інструкцій та правил.

При взятті на баланс, технічні засоби визнаються основними засобами. У випадку з персональним комп’ютером, основними засобами можна визнавати його цілком, або окремі його складові частини (процесор, оперативну пам’ять, жорсткий диск тощо). 

Дуже часто виникає питання, а як бути з особистими технічними засобами, якими користуються працівники на підприємстві [1, с. 12]. Взагалі, на підприємстві не рекомендується користуватись особистими персональними комп’ютерами чи ноутбуками, проте у випадку, коли така ситуація склалася, необхідно правильно оформити наявність особистих технічних засобів.

Існують різні думки, щодо оформлення основних (технічних) засобів, що не належать підприємству.

Найбільш частіше використовується договір зберігання відповідно до ст. 937 ЦКУ [2, 228]. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання засвідчене розпискою, квитанцією чи іншим документом, підписаним зберігачем.

Для складання договору зберігання працівник, який має намір використовувати на робочому місці особисту річ, повинен подати керівнику заяву. Договір зберігання укладається після того, як керівник завізує заяву, чим підтвердить свій дозвіл на відповідальне зберігання власних речей працівника.

У дотриманні законності у сфері прав інтелектуальної власності, центральною віссю є робота системного адміністратора, якому керівництво має допомагати встановленням внутрішніх правил на підприємстві, які стануть гарантом порядку і спокою щодо цього питання.

 Державними органи, що уповноважені здійснювати перевірки суб’єктів господарювання на предмет порушення прав інтелектуальної власності є:

Державна служба інтелектуальної власності.

Здійснює державний контроль за дотриманням суб’єктами господарювання незалежно від форм власності вимог законодавства у сфері інтелектуальної власності, зокрема, авторського права [5, с. 32].

Державні інспектори з питань інтелектуальної власності наділені правом перевіряти у суб’єктів господарювання наявність дозволу на використання об’єктів права інтелектуальної власності на будь-якій стадії їх виробництва, розповсюдження чи використання [6, с. 44].

Міністерство внутрішніх справ України.

Підрозділи, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність мають право порушувати в установленому законом порядку питання про проведення перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та осіб, які займаються підприємницькою діяльністю або іншими видами господарської діяльності індивідуально, та брати участь в їх проведенні [7, с. 1].

Державна служба боротьби з економічною злочинністю.

Спеціальний орган МВС України, завданням якого є виявлення  та припинення фактів порушення прав інтелектуальної власності, яка відповідно в установленому порядку проводить оперативно-розшукові заходи, у тому числі пов’язані з установленням фактів порушення прав інтелектуальної власності [9, с. 2].

2.3. Органи податкової служби України. 

Мають право складати протоколи у справах про адміністративні правопорушення при виявленні фактів порушення авторських і суміжних прав при проведенні планових та позапланових перевірок господарської діяльності підприємств [3, с. 332].

Підставами для проведення уповноваженими органами перевірок суб’єктів господарювання на предмет порушення прав інтелектуальної власності є: направлення на перевірку, рішення суду, доручення ДСІВ, звернення органів державної влади, ініціатива державного інспектора, заява,  план перевірок, достатня інформація в межах ОРД [8, с. 2].

Залежно від серйозності порушення особистих немайнових і майнових прав суб’єктів авторського і (або) суміжних прав, їх захист здійснюється в порядку, встановленому адміністративним, цивільним і кримінальним законодавством [4, с. 3].

Виявлення на підприємстві неліцензійного програмного забезпечення  тягне за собою певні наслідки і для керівника підприємства, який може бути притягнутий до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Також, можливе вилучення речових доказів (технічних засобів та документів).

         Треба зазначити, що з аналізу судової практики, можна зробити висновок, що не дивлячись на відносно нове положення про службу інтелектуальної власності, все ж таки наявна достатня кількість вироків по кримінальним справам за порушення прав інтелектуальної власності, що свідчить про захист цих прав державою.

Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що розвиток законодавства у сфері інтелектуальної власності дав поштовх для розробки нових підручників, посібників та наукових праць тощо. Результатом цього стали теоретичні знання, які вийшли на якісно новий рівень.

Проте – це теорія. На практиці зазвичай норми права застосовуються по різному. Випадок з особистими речами наводився навмисно, тому що він є актуальним саме зараз. Також, актуальним залишається відповідальність за порушення законодавства у сфері інтелектуальної власності. Потрібно зазначити, що під час перевірок суб’єктів господарювання органами внутрішніх справ, як правило, перевіряються всі речі, що знаходяться на момент перевірки на підприємстві, у тому числі – й належним чином оформлені особисті речі працівників (що є незаконним). Хоча, у цьому разі, співробітники органів МВС звертаються до інспектора служби інтелектуальної власності, який має право перевіряти всі речі,  у тому числі –  й особисті. У цьому випадку, працівник буде особисто нести відповідальність. Також, у зв’язку з незаконними діями співробітників міліції дуже часто технічні засоби (комп’ютери, ноутбуки) вилучаються та вивозяться на перевірку за межі підприємства, хоча законодавством передбачено лише вилучення певного носія інформації. Можна тільки уявити коли, через який проміжок часу і в якому стані та чи взагалі, будуть повернуті ці технічні засоби назад, на підприємство і так далі.

         Інше питання – це кількість перевірок та перевіряючи. Кількість державних органів, які мають право робити перевірки є досить значною і саме тут виникають найбільш палкі дискусії. Чи є це доцільним, чи ні.

Поки що, можна стверджувати, що чинне законодавство є підґрунтям для повноцінного розвитку прав інтелектуальної власності. У будь-якому разі, вектор на розвиток у цій галузі права покладено. Залишається сподіватися, що дане законодавство буде належно реалізовуватись, в тому числі і на практиці, при проведені перевірок тощо. Маю надію, що у сучасному українському суспільстві буде все стрімкіше розвиватися повага та шанобливе ставлення до чужої праці на ниві інтелектуальної власності.

Список використаних джерел:

1. Конституція України // Відомості верховної Ради України. – 1996. – № З0. – Ст. 141.

2. Цивільний кодекс України // Відомості верховної Ради України. – 2003. – № 40. – Ст. 356.

3. Податковий кодекс України // Відомості верховної Ради України. – 2011. –  № 13 / № 13-14, № 15-16, № 17. – Стор. 556. – Ст. 112.

4. Закон України «Про авторське право і суміжні права» від 23.12.1993 № 3792-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 13. – Ст. 64.

5. Указ Президента України «Про затвердження Положення про Державну службу інтелектуальної власності України» від 08.04.2011 № 436/2011 // Офіційний вісник Президента України. – 2011. – № 10. – Стор. 76. – Ст. 563.

6. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності Державної служби інтелектуальної власності» від 17.05.2002 № 674 // Офіційний вісник України. – 2002. – № 21. – Стор. 68. – Ст. 1042.

7. Закон України «Про міліцію» від 20.12.1990 № 565-XII // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1991. – № 4. – Стор. 95. – Ст.20.

8. Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18.02.1992 № 2135-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 22. – Ст. 303.

9. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» від 30.06.1993 № 3341-XII // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 35. – Ст. 358.