»


Актуальність і проблематика соціального розвитку села України

472092_selo_derevnya_leto_dom_zelen_cvety_1680x1050_www.GdeFon.ru_Питання соціального розвитку села є актуальним, адже Українське село перебуває уже 23 роки у соціально демографічній кризі, що помітно робить слід на економічному та соціальному становищу держави. Метою написання даної статті служить вислвітлення головних аспектів подолання кризи.

            З отриманням Україною довгоочікуваної незалежності, село у якому сконцентровано значну частину потенціалу суспільства вступило у соціально-демографічну кризу. У зв’язку з чим, сількі жителі опинилися у гіршому становищі порівняно з іншими суспільними групами. Причинами такої деградаційної хвилі, стало перш за все, занепад колективних сільськогосподарських підприємств, які були джерелом матеріального достатку більшості сільських сімей. У селян пропав інтерес до праці, немає єдиного цілого, що робило із сільського насення колектив, який мотивував народ своєю культурою, духом, традиціями та любовю до справи. Слід за чим скоротилось державне фінансування сільських жителів, що породило, безробіття, бідність, та стрімкий занепад інфраструктури села. У 1991-1999 р. виробництво сільгоспродукції зменшилося в 2,1 раза, в тому числі в сільськогосподарських підприємствах – в 3,4 раза. Такий спад виробництва став загрозливим для гарантування продовольчої безпеки країни. З 2000 по 2006 р. ситуація дещо покращилась, але всеодно рівень споживання продуктів харчування на душу населення нижчий від мінімальних норм. Усе це почало відображатись на масовій трудовій міграції, люди почали залишати свої домівки у селі. За статистичними даними, населення села станом на початок 2009 року складало 14, 7 млн. осіб, і на протязі 15 років скоротилось на 1,8 млн., або на 12%. Депопуляційні процеси також відобразились на народжуваності у сільській місцевості, спостерігається перевищення смертності над народжуваністю. Нинішній стан села, відбивається на трудовому потенціалі, люди старіють і не можуть працювати, а молоді не бачуть перспектив[4].

           Неможна сказати, що державою нічого не робилось, і не робиться для того, щоб подолати кризу, яка спричиняє занепад села. Починаючи з дев’яностих років, було прийнято масу нормативно правових актів, різних за юридичною силою. З’явився навіть відповідний термін “аграрний протекціонізм”, який являє собою систему державних заходів (політичних, економічних, правових), метою, якого є відновелення конкурентноспроможності держави на міжнародній арені у сфері виробництва сільгос продукції, а також створння належного рівня життя для сільського населення[1]. Для досягнення поставленої мети були залучені провідні учені соціальної сфери за допомогою, яких була прийнята КМУ в 2007 році програма «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року»[2]. У даній програмі були чітко визначені цілі і шляхи їх досягнення. Слід зазначити, що дана програма залишила слід на розвитку АПК, результати якої добре описані в презентованій програмі Міністерством аграрної політики та продовольства України “Аграрна реформа в дії”[3], але для досягнення поставленої мети, ще дуже далеко, з такими темпами відновлення, село досягне очікуваного рівня не скоро. Але у чому ж тоді проблема?

           Проаналізувавши законодавство, яке регулює сферу розвитку АПК, можна сказати, що воно написано дуже вдало, але справа у тому, що держава не в змозі сама фінансувати такий масштабний проект, їй потрібна підтримка, а саме інвестиційна, як від національних суб’єктів господарювання так і зарубіжних, з установленим рядом правил для обох сторін. Ці правила повинні відображатись у договорах державного партнерства, між суб’єктом господарювання та державою. Зміст договору повинен містити такі умови, що заінетересували б і інвестора, і не відібрали у держави повноважень щодо захисту найголовнішої категорії земель. Головна мета даної ідеї, відновлення іфраструктури села, починаючи від продовольчої, закінчуючи житлом, також забезпечення населення держави новими перспективними робочими місцями. Досягнення цієї мети можливе шляхом будівництва інвесторами на договірних умовах інфраструктури села, створенням колективних гоподарств, взаєм на звільнення від податків у межах сільгосп діяльності, а також отримання певного процента виробленої продукції. Усі інші умови договору, сторони, термін, обов’язки, права та відповідальність будуть регулюватись загальними умовами певного договору.

          Попри проблему фінасування існує ще одна важлива причина заторможення розвитку села, нею є не заінтересованість та дез інформованість народу у розвитку села. Люди бачать тільки те, у чому є перспектива, через, що вони зможуть реалізувати свої мрії, а нинішній стан села ніяк не зацікавить Українське суспільство. Потрібно проінформувати населення про те, що Українське село є двигуном держави, адже такого родючого чорнозему немає більше ніде на землі, такий потенціал держава просто не може залишати на стороні і деградувати. Також описати за допомогою СМІ те як розвивається село, що будуюється житло, лікарні та профілюючі навчальні заклади, спортивні майданчики і табори відпочинку, чим і натякнути людині про те, що село гарантує належний і здоровий рівень життя.

Список використаних джерел:

  1. Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарств: Закон України від 17.10.1990 // Відомості Вурховної Ради УРСР. – 1990.- № 45.
  2. Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року: Постанова КМУ від 19.09.2007 року // Офіційний вісник України. – 2007. — №73.
  3. Аграрна реформа в дії: Програма розвитку АПК // Міністерство аграрної політики та продовольства України.
  4. Стан розвитку соціальної сфери села в сучасних умовах: Оксана Замора // інтернет ресурс http://archive.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Ecan/2011_8_1/pdf/zamora.pdf

Халупний А.В. 

Рейтинг@Mail.ru